Що «Одіссея» розповідає про стародавній світ правильно, а що ні — і чому це не біда
Коли вийшов перший трейлер «Одіссеї» Крістофера Нолана, історики та любителі старожитностей миттєво взялися за аналіз. Агамемнон у матовому шоломі, що більше нагадує маску Бетмена, ніж бронзову добу, відсутність характерних іклів із кабанячих бивнів на шоломах, суперечки щодо зброї, обладунків і навіть зовнішнього вигляду героїв стали лише частиною претензій до фільму. Але чи варто картати режисера за відсутність історичної достовірності? І чи був сам Гомер точним істориком?
Зміст
Відповідь на обидва питання — ні. І в цьому немає нічого поганого. Поема Гомера почалася як усна традиція, яка передавалася з покоління в покоління задовго до того, як її записали. Її метою було зберегти героїчний міф, а не стати підручником історії. Тож перебільшення, анахронізми та сучасні «оновлення» — природна частина цієї традиції.
Обладунки
У фільмі Нолана воїни зображені в шкіряних обладунках та зі сталевими мечами. Але якби ми перенеслися в Мікенську Грецію 1200 року до н.е., то побачили б зовсім іншу картину. Воїни пізньої бронзової доби носили важкі бронзові обладунки дендрівського типу та шкіряні шоломи, обшиті рядами різьблених іклів дикого кабана. Такі шоломи згадуються в «Іліаді» — для їх виготовлення потрібно було кілька десятків кабанів. Але сталеві мечі та шкіряне спорядження з’явилися лише через кілька століть.
Цікаво, що анахронічна зброя — не лише голлівудська звичка. Сам Гомер у своїх поемах змішував справжні артефакти бронзової доби з новішими залізними предметами з власної епохи. Тобто «помилка» Нолана — це продовження давньої традиції.
Гостинність: «Закон Зевса»
У фільмі Нолана з’являється поняття «Закон Зевса» — кодекс гостинності, який, згідно з сюжетом, вимагає приймати мандрівників і не чинити їм зла. Але насправді в стародавній Греції існувала практика ксенії — «гостинно-дружніх» стосунків. Вона була простішою: господарі пропонували подорожньому їжу та дах без жодних питань чи плати, щоб забезпечити базове виживання в світі без готелів.
Версія Нолана більше нагадує християнське «золоте правило» — стався до інших так, як хочеш, щоб ставилися до тебе. У фільмі цей закон пояснює, чому Телемах не може вигнати наречених, а Одіссей наказує команді влаштуватися в печері Циклопа. Найпоказовіше — коли Одіссей звинувачує себе в тому, що троянський кінь «назавжди порушив закон Зевса», подаючи хитрий подарунок як гріх, що зруйнував суспільний договір стародавнього світу.
Кораблі: вікінги в Середземномор’ї
Флот Одіссея у фільмі складається з довгих дерев’яних суден, які непідготовленому глядачеві можуть здатися давньогрецькими. Насправді це вікінгські довгі кораблі, які «запізнилися» в бронзову добу приблизно на два тисячоліття. Справжні судна, якими користувався Одіссей, називалися пентеконтерами — близько 27 метрів завдовжки, з 50 веслярами, що сиділи в два ряди вздовж бортів.
Нолан мав практичну причину для такого часового стрибка. Віддаючи перевагу практичним ефектам перед комп’ютерною графікою, режисер орендував справжній вікінгський довгий корабель — Draken Harald Hårfagre — разом із його командою. Йому потрібне було судно, здатне витримати відкриті морські хвилі, навіть якщо це означало пожертвувати історичною точністю.
Мова та акценти
Фраза Телемаха «Мій тато повертається додому» стала сигналом для лінгвістів-аматорів. Стародавні греки, звісно, не розмовляли англійською, але вони мали власні зменшувальні форми для батьків: поряд із формальним pater (батько) існували pappa та táta (тато).
Захист Нолана? Ця фраза, можливо, не була давньогрецькою, але її емоційне значення — позачасове. Як і в інших аспектах, режисер обрав емоційний зв’язок із сучасною аудиторією замість буквальної історичної достовірності.
Чому історична точність не є самоціллю
Багато істориків сьогодні розглядають епоси, зокрема «Одіссею», як приклади культурної пам’яті: історії, що зберігають фрагменти справжніх історичних подій, навіть коли самі події вже перетворилися на легенду. У суспільствах без поширеної писемності спогади про важливих людей, війни та міграції передавалися через покоління професійних оповідачів. Деталі змінювалися з кожною новою розповіддю, але історичне ядро могло зберігатися. 1
Процес адаптації добре документований. Ісландські саги зберігають пам’ять про вікінгські поселення через століття після їхнього зникнення. Рання ірландська література містить відлуння залізної доби, хоча була записана в середньовіччі. Історія племені кламат про битву богів, яка знищила гору і створила кратер — нині озеро Крейтер — може зберігати пам’ять про реальне виверження 7700 років тому.
Те саме може стосуватися гомерівських поем. Археологічні докази підкріплюють цю інтерпретацію: у XIX столітті багато вчених вважали Троянську війну цілком міфічною, доки Генріх Шліман не розкопав городище в Гісарлику (сучасна Туреччина). Пізніші розкопки підтвердили, що в пізній бронзовій добі там стояло велике укріплене місто, яке неодноразово руйнувалося.
Водночас спроба зробити абсолютно історично точну версію «Одіссеї» приречена. Як зазначають коментатори, бронзова доба була б абсолютно невпізнанною для сучасної аудиторії: без філософії, театру, риторики, без мармурових храмів на Акрополі — лише бронзові воєначальники, що грабують села. 2
Крім того, історія адаптацій «Одіссеї» показує, що кожна епоха переосмислювала її по-своєму. Тож Нолан, можливо, не ламає традицію, а підтримує одну з найдавніших: адаптувати міф до свого часу. І якщо «Одіссея» змушує когось перечитати оригінал або зацікавитися бронзовою добою — це вже велика перемога.
Найцікавіше за тиждень
Один лист на тиждень. Без спаму.
Нові статті, добірки та корисні матеріали DAY TODAY — в одному короткому листі.
