Як місія «Артеміда-II» змінює людську психіку
Запуск місії «Артеміда-II» (Artemis II) став першою подією такого масштабу з 1972 року, коли люди знову виходять за межі навколоземної орбіти.
Зміст
Багато науковців налаштовані досить скептично щодо суто дослідницької цінності таких польотів. Наприклад, відомий астрофізик і популяризатор науки Ніл Діграс Тайсон неодноразово критикував підґрунтя місій «Аполлон» та «Артеміда», оскільки вони були зумовлені передусім геополітичним суперництвом та військовими інтересами, а не суто науковими цілями. За його словами, людство вирушило на Місяць минулого століття через холодну війну, а повертається зараз — через нові «космічні перегони» з Китаєм. Тайсон наголошує, що з прагматичної точки зору відправка людей у космос є надзвичайно дорогою та ризикованою справою, тоді як сучасна робототехніка дозволяє отримувати набагато більше наукових даних за значно менші кошти.
Проте психологічне значення цієї події виходить далеко за межі технічних досягнень. Дослідження показують, що для глибокої трансформації особистості не обов’язково бути на борту космічного корабля — спостереження за тендітною блакитною планетою посеред безкінечної темряви здатне змінити світогляд мільйонів людей на Землі.
Ефект огляду
Ефект огляду — когнітивний зсув у сприйнятті Землі, що виникає в деяких астронавтів під час спостерігання планети упродовж космічного польоту.
У психології існує термін «ефект огляду», який описує інтенсивну емоційну реакцію космонавтів під час споглядання Землі з космосу. Цей досвід докорінно змінює розуміння місця людства у всесвіті. Дослідження за участю ветеранів NASA та Асоціації дослідників космосу підтверджують, що такий візуальний досвід провокує зсув у свідомості: планета починає сприйматися як єдиний, надзвичайно вразливий організм.
Астронавт Майкл Коллінз зазначав, що з відстані у 100 000 миль політичні кордони стають невидимими, а гучні конфлікти втрачають сенс. Маленька куля продовжує обертатися, ігноруючи штучні поділи на держави, що викликає у спостерігача гостру потребу в глобальній єдності.
Страх перед космічною порожнечею
Попри позитивні аспекти ефекту огляду, зіткнення з масштабністю всесвіту може мати й негативні психологічні наслідки. Усвідомлення реальних розмірів космосу іноді викликає почуття нікчемності, безпорадності та екзистенційного вакууму.
Психолог Артур Браатен у своєму дослідженні «Перед обличчям космічної перспективи» наводить приголомшливі цифри: у всесвіті, вік якого становить 14 мільярдів років, налічується близько 100 мільярдів галактик, кожна з яких містить у середньому по 100 мільярдів зірок. Загальна кількість зірок у видимому всесвіті — щонайменше 10 секстильйонів, що можна порівняти з кількістю піщинок на всій планеті Земля. 1
Таке порівняння здатне викликати депресивні думки про марність людського існування. Коли індивід стикається з такою масштабністю, він може відчути себе настільки дрібним, що власне життя або доля людства починають здаватися не вартими уваги.
Чому реакції на всесвіт різні
Відмінність між захопленням та жахом часто залежить від того, на чому саме фокусується увага — на Землі чи на космічній порожнечі. Артур Браатен стверджує, що споглядання Землі з космосу відрізняється від споглядання космічної безодні. Земля є символом тотальності всього, що є цінним для людини. Безкрайній всесвіт навпаки викликає благовіння, яке часто пов’язане зі страхом. Якщо людська психіка нездатна «вмістити» таку неосяжність, виникає стан розгубленості, безпорадності та первісного страху.
Дослідження виявили цікаву закономірність: те, як людина реагує на безмежність всесвіту, прямо залежить від рівня її самооцінки.
Висока самооцінка. Особи з високою самооцінкою схильні сприймати космічну неосяжність як можливість для самотрансценденції (виходу за межі власного «Я»). Вони легше сприймають відчуття власної малості, перетворюючи його на натхнення.
Низька самооцінка. Люди з низькою самооцінкою часто бачать у безмежності загрозу для своєї ідентичності. Вони чинять опір відчуттю «зменшення себе», що призводить до негативних емоцій та стресу.
Досвід Вільяма Шетнера
Досвід актора Вільяма Шетнера, який у свої 90 років здійснив короткий політ у космос, ілюструє важливість контрасту. Спостерігаючи за космічним простором, він побачив не величну таємницю, а «холодну, темну, чорну порожнечу», яка асоціювалася зі смертю.
Проте саме цей контраст із мертвою темнечею космосу зробив вигляд Землі — з її бежевими пустелями, білими хмарами та блакитним небом — неймовірно живим. Усвідомлення того, що вся краса та життя зосереджені на цій маленькій планеті, робить зв’язок із нею набагато міцнішим. Місія «Артеміда-II», транслюючи цей досвід на всю планету, парадоксальним чином надає людству шанс об’єднатися через усвідомлення спільної вразливості та унікальності життя в холодній порожнечі.
Найцікавіше за тиждень
Один лист на тиждень. Без спаму.
Нові статті, добірки та корисні матеріали DAY TODAY — в одному короткому листі.
