Цікаві факти про верблюдів

Верблюди (Camelus) — незламні мандрівники пустель. Ці горді мешканці аридних рівнин Африки та Азії — справжні витвори природи, створені для життя в найсуворіших умовах. Люди називають їх «кораблями пустелі» — і не дарма: вони здатні долати сотні кілометрів без краплі води, витримувати нестерпну спеку, голод і спрагу там, де інші давно б загинули. Всесвітній день верблюда відзначають 22 червня, а ми підготували для вас цікаві факти про верблюдів.

У світі існує три види верблюдів:

• Аравійський верблюд, або дромедар (Camelus dromedarius) — має один горб.
• Домашній бактрійський верблюд (Camelus bactrianus) — з двома горбами, поширений у степах Центральної Азії.
• Дикий бактрійський верблюд (C. ferus) — рідкісний і занесений до списку зникаючих видів.

Дромедарів часто зустрічають у Північній Африці, на Аравійському півострові, в Ірані та Індії. Вони утворюють найбільшу частину з приблизно 13 мільйонів одомашнених особин, які є незамінними у кочовому господарстві. Диких дромедарів у природі більше не існує, але в Австралії живе велика популяція диких тварин, які втекли або були випущені після завезення у ХІХ столітті.

Бактрійські верблюди — більш кремезні, нижчі на зріст, з довшою густою шерстю. Їх приблизно один мільйон, і мешкають вони в Середньоазіатських країнах — від Близького Сходу до Монголії та Китаю. Найрідкіснішим вважається дикий бактрієць, кількість якого в природі ледь перевищує 650 дорослих особин, і всі вони живуть у суворих умовах Гобі. ¹

Силует верблюда неможливо не впізнати: довга шия, що гнеться наче крива шабля, вузька голова з розщепленою верхньою губою, висока спина з горбом (або двома), довгі ноги й короткий хвіст. Їхні вії — справжній бар’єр від піску, а ніздрі можуть закриватися, захищаючи організм від пилу. Шкіра на колінах і грудях у дромедарів ущільнена у вигляді мозолів — саме на цих ділянках тіло торкається розпеченого піску, коли тварина сідає відпочити.

Цікаві факти про верблюдів

• Хоча виглядають вони повільними, верблюди можуть галопом розігнатися до 65 км/год, але основна їхня сила — у витривалості. Наприклад, бактрійці можуть нести понад 200 кг вантажу на відстань до 50 км, а дромедари — до 100 кг на 60 км, особливо вночі, коли спека спадає.
• Верблюди — це жива інженерія. Їхній організм побудований так, щоб не лише вижити, а й процвітати там, де панують спека і посуха.
  – Температура тіла верблюда може змінюватися протягом дня від +34°C до +41°C, що зменшує необхідність потовиділення. Таким чином, тварина економить воду.
  – Їхня сеча надзвичайно концентрована, а кал настільки сухий, що може слугувати паливом.
  – Навіть солону воду верблюди здатні перетравити.
  – Після довгого періоду спраги вони можуть випити понад 100 літрів води за 5–10 хвилин — і їхні кров’яні тільця не лопаються, як це сталося б у будь-якої іншої тварини. Це можливо завдяки унікальній еластичності мембран еритроцитів.
• Навіть коли вся домашня худоба гине під час посухи, 80% верблюдів виживають. Вони можуть не пити до 10 місяців, якщо не працюють, а вологість їжі достатня.
• Найпоширеніший міф: “горб — це резервуар води”. Насправді горб — це склад жиру. Коли тварина голодна, цей жир витрачається, й горб помітно спадає. Зберігання жиру в одному місці дає організму змогу краще розсіювати тепло по всьому тілу.
• У дикій природі верблюди утворюють стабільні гареми: один самець і кілька самок. Самки починають розмножуватись у 3–4 роки, а самці досягають статевої зрілості раніше, але лише у 6–8 років здатні боротися за самку.
• У сезон залицяння самці влаштовують поєдинки, кусаючи один одного за ноги й намагаючись повалити супротивника. Переможець мітить територію виділеннями з пахучої залози на потилиці, качаючись по землі.
• Після вагітності, що триває 13–14 місяців, самка народжує одне дитинча вагою до 37 кг. У деяких молочних порід, наприклад у Пакистані, надої можуть сягати 35 кг молока на день, хоча в середньому — близько 4 кг. Малюк смокче до 18 місяців, а іноді й довше.
• Хоча ми асоціюємо верблюдів із пустелями Африки та Азії, їхня прабатьківщина — Північна Америка. Саме там близько 40 мільйонів років тому з’явилися перші представники родини Camelidae. Протягом мільйонів років верблюди мігрували через Беринговий перешийок до Азії, а їхні «родичі» — лами, альпаки, гуанако й вікунії — потрапили до Південної Америки.
• Близько 4–5 мільйонів років тому лінії дромедарів та бактрійців розділилися, і кожна адаптувалась до свого середовища: дромедари — до гарячих пісків, бактрійці — до суворих холодних степів Центральної Азії. Дикі та домашні бактрійці остаточно розділились близько 700 тисяч років тому.
• Першими були одомашнені бактрійські верблюди — приблизно 4000 років до нашої ери в степах Центральної Азії. Вони стали тягловою силою для племен, що перетинали суворі простори Великого Шовкового шляху.
• Дромедарів почали приручати трохи пізніше — між 3000 і 2000 роками до н.е. на території Аравійського півострова. Із цього моменту верблюд став не лише помічником у господарстві, а справжнім ключем до виживання в умовах жорсткого клімату.

Читайте також: Цікаві факти про віслюків

Верблюд – символ витривалості й свободи

Для багатьох народів — особливо бедуїнів, туарегів, монголів — верблюд не просто тварина. Це товариш, годувальник, транспорт і валюта водночас. У пустелях Близького Сходу і Північної Африки все життя традиційного кочовика обертається навколо верблюда.

Саме на ньому будувалась економіка караванної торгівлі: каравани, що перевозили прянощі, шовк, золото й сіль, не могли існувати без цих невтомних мандрівників. Верблюд забезпечував свободу пересування, а його молоко, м’ясо, шерсть і шкіра — усе використовувалося з максимальною користю.

У поезії бедуїнів, зокрема в жанрі касиди, нака (самка верблюда) постає як вірна супутниця у подорожах через нескінченну пустелю — витривала, терпляча й шляхетна.

До появи автомобілів і літаків верблюди були основним транспортом у торгівлі між континентами. Вони долали тисячі кілометрів від Китаю до Єгипту, від Індії до Середземномор’я. У містах біля оаз були караван-сараї — місця для відпочинку торговців, де обмінювалися не лише товарами, а й історіями, мовами, знаннями.

Саме верблюд зробив можливим існування Шовкового шляху й інших торгівельних маршрутів, що стали артеріями для економічного і культурного обміну.

Верблюжі перегони — традиція, що відроджується

Зараз, у XXI столітті, верблюди не втратили значення. У багатьох регіонах, особливо в країнах Аравійського півострова, відроджено стародавнє мистецтво верблюжих перегонів. Усе почалося як народна розвага на святах, але з 1970-х років перегони почали набирати масштабів: були створені офіційні організації, розроблені правила, відкриті тренувальні бази.

Сучасні перегонові верблюди — це елітні спортсмени, яких готують на спеціальних дієтах, тренують на бігових доріжках і навіть в басейнах. У Об’єднаних Арабських Еміратах уряд підтримує розведення та селекцію, а найкращі тварини можуть коштувати сотні тисяч доларів.

У перегонах використовуються легкі роботизовані жокеї, якими дистанційно керують тренери з машин, що супроводжують верблюдів. Дистанції — від 4 до 10 км, а середня швидкість чемпіонів — до 40 км/год. Після фінішу у верблюдів беруть аналізи, щоб виключити використання допінгу, а ідентифікація кожної тварини відбувається за допомогою мікрочипів. ¹

Верблюд — це історія взаємозалежності між людиною і природою. Це тварина, яка дозволила цивілізаціям вижити, зростати, торгувати, вчитися і мандрувати. У сучасному світі він залишився символом витривалості, незалежності й мудрої адаптації до складних умов.

Цікаві факти про верблюда одногорбого

• Дромедар — пустельний корабель із серцем витривалого мандрівника. Camelus dromedarius, відомий нам як дромедар або одногорбий верблюд, — справжній чемпіон виживання в умовах, де інші давно б здалися. З вигляду він — як казковий персонаж: карамельного кольору, вкритий вовною, що восени та навесні нерівномірно линяє, створюючи “лохмату” мантію. І самці, і самки мають єдиний горб — запасний резервуар… ні, не води, як заведено думати, а жиру, який забезпечує енергію на випадок тривалого браку їжі.
• А ось у самців — особлива фішка. В сезон залицянь вони надувають м’яке піднебіння, яке виступає з рота і виглядає, як надуте жаб’яче горло. Цим вони спокушають самок, створюючи екстравагантне і навіть дещо химерне шоу.
• Ці пустельні гіганти сягають у висоту до 2,3 метра в плечах і досягають 3 метрів у довжину, а вага коливається від 300 до майже 700 кілограмів. Така маса не заважає їм легко пересуватися піщаними дюнами і долати великі відстані без краплі води. ²
• Дромедари можуть випити 100 літрів води всього за 10 хвилин — справжній живий насос. Ще дивовижніше те, що їхній організм здатен витримати втрату до 30% маси тіла у вигляді води — те, що для інших тварин було б смертельним. Вони не пітніють, як більшість ссавців, а просто регулюють температуру свого тіла від +34°C до +41,7°C залежно від доби. Цей природний “термостат” дозволяє уникати зневоднення і виживати у найспекотніших умовах. ²
• До речі, новонароджені верблюденята з’являються на світ без горба. І це логічно: жир починає накопичуватись лише тоді, коли малюки переходять на тверду їжу.

• Їхня батьківщина — це аридні та напіваридні ландшафти, де кожна крапля води — на вагу золота, а зелень — рідкість. Вони не прив’язані до одного місця: більшість тварин — напівдомашні, тобто формально вільні, але насправді під контролем кочівників.
• Ці неймовірні тварини мають унікальну стратегію харчування, завдяки якій не тільки виживають, а й не шкодять природі. Вони беруть лише кілька листочків з кожної рослини, розповсюджуючись по великій території. Їх не зупиняють навіть колючки акації, які інші тварини оминають. Таким чином, дромедари знижують конкуренцію з іншими травоїдними і не виснажують рослинність на місцях випасу.
• За день один дромедар може пастися 6–8 годин поспіль, збагачуючи свою дієту тим, що іншим — не по зубах.

• Живуть дромедари до 40 років.
• Самки досягають статевої зрілості у 3–4 роки, самці — трохи пізніше, у 5 років.
• Вагітність триває понад рік — від 12 до 14 місяців, а маля залишається з матір’ю від одного до двох років. ²

Дромедар більше не вважається диким звіром. У Африці та Аравії — це напівдомашня істота, що хоча й вільно пересувається, та все ж перебуває під опікою пастухів. У дикій природі його вже не знайти. ²

Цікаві факти про верблюда двогорбого

• Бактрійський верблюд — володар двох горбів і суворих степів, це справжній символ витривалості у світі, де пісок, каміння і мороз змагаються за першість у жорсткості. На відміну від свого аравійського родича-дромедара з одним горбом, бактрійський верблюд має два масивні горби, у яких зберігається жир — паливо на випадок довгих переходів без їжі й води.
• Його тіло — ніби броня проти пустелі:
  – ноздрі, які можуть щільно закриватися, щоб не впускати пісок;
  – густі брови та подвійні ряди довгих вій, які ніби природні окуляри, захищають очі як від піску, так і від колючого степового вітру та морозу.
• Цей могутній ссавець досягає понад 2,1 метра у висоту в холці, а вага може сягати до 800 кілограмів! У неволі бактрійські верблюди живуть до 50 років, залишаючись сильними й працездатними протягом десятиліть. Їхня дієта проста — трави, колючки, солончаки, сухі листки. Якщо є хоч щось їстівне, бактрієць це знайде. ³
• І дромедари, і бактрійці використовують жирові запаси в горбах, щоб отримувати енергію і вологу, коли навколо немає нічого — ані їжі, ані води. Горб поступово спадає, коли жир витрачається, а потім знову набирає форму після доброго пасовиська.
• Коли бактрійський верблюд іде, обидві ноги з одного боку рухаються водночас — так само крокують жирафи та скакові коні. Цей хід називається інохіддю, і він дозволяє верблюду легко ковзати по нерівному, сипкому чи кам’янистому ґрунту.
• А новонароджені верблюденята — справжні дива природи. Вони з’являються на світ уже з розплющеними очима, і вже за кілька годин можуть бігти, наздоганяючи матір крізь вітер і пил.
• Хоч більшість бактрійських верблюдів сьогодні — свійські тварини, у Гобі — між Монголією та Китаєм — ще збереглися невеликі дикі популяції. Їх менше ніж 650 особин, і вони є єдиними справді дикими верблюдами на планеті.
• Верблюди двогорбі — не нащадки втікачів чи одомашнених тварин, а прямі спадкоємці стародавніх предків, які ніколи не знали людської руки. Через мізерну чисельність дикий бактрійський верблюд офіційно визнаний видом, що перебуває під критичною загрозою зникнення.

Верблюди — частина культури, історій, і найголовніше — живий доказ того, що виживання можливе там, де панують крайнощі.

Читайте також: Цікаві факти про коней

Отримуйте сповіщення про нові статті в телеграм-каналі «DAYTODAY». Приєднуйтесь!

Читайте також: Всесвітній день слонів

Додайте нас в Google News

щоб наші матеріали вам частіше рекомендувалися

Найцікавіше за тиждень

Один лист на тиждень. Без спаму.

Нові статті, добірки та корисні матеріали DAY TODAY — в одному короткому листі.

EmailВаш email

Хочу дайджест

1. https://www.britannica.com/sports/camel-racing↩↩
2. https://seaworld.org/animals/facts/mammals/dromedary-camel/↩↩↩↩
3. https://kids.nationalgeographic.com/animals/mammals/facts/bactrian-camel↩