Цікаві факти про горил

Горили входять до п’ятірки великих людиноподібних мавп разом із людиною, шимпанзе, бонобо та орангутангом.
Попри грізний вигляд, горили — дуже розумні, чутливі й емоційні істоти: у них спостерігають сміх, смуток і широкий спектр соціальних емоцій.
Горила має масивні груди й плечі, довгі мускулисті руки, що довші за ноги, великі «людиноподібні» кисті. У горили чорна шкіра й шерсть, обличчя, долоні й ступні — безшерсті. У дорослих самців також голі груди. Горила має невеликі вуха й очі, великі ніздрі та виразний надбрівний валик.

У горили хороший зір на близькій відстані, тонкий нюх і слух, безшерста шкіра долонь і ступень допомагає у маніпулюванні предметами та лазінні.
Дорослі самці мають сагітальний гребінь — кістковий «хребтик» уздовж маківки; він свідчить про надзвичайно сильні жувальні м’язи.
Самців зі «срібною» смугою шерсті на спині називають «силвербеками» (silverback) або сріблясто-спинна горила. Молоді самці від 8 до 12 років називаються «чорноспинними» (blackbacks), після ~12 років з’являється «срібло» на спині.

Сила силвербека — легендарна: вони можуть зламувати бананові стебла, демонструють надпотужний укус (у популярних порівняннях — сильніший за лев’ячий), але переважно це «лагідні велетні».

Статевий диморфізм дуже виражений: самець зазвичай удвічі важчий за самицю. Самець близько 1,7 м заввишки й 135–220 кг маси, самиця — приблизно 1,5 м і 70–90 кг. У гірських популяцій середній силвербек може важити до 180 кг і стояти понад 170 см на чотирьох кінцівках. ¹
Характерна хода горили — на кулаках (knuckle-walking), але горили можуть бігти, дертися, вставати на дві задля огляду або демонстрації.
У дикій природі горили можуть жити понад 40 років.
Останній загальний перепис зафіксував близько 1 063 гірських горил у дикій природі (переписи проводять кожні 5–10 років).
Середовище існування горил – це високогірні туманні та бамбукові ліси, оточені сільгоспугіддями та поселеннями.
Горили схильні до людських хвороб через генетичну близькість, навіть «звичайна застуда» може бути небезпечною.
Соціальна організація у горил – це сімейні групи зазвичай 5–10 особин, але можливий діапазон 2–50. Типова група це 1–2 силвербеки, кілька самиць, дитинчата та молоді самці (blackbacks).
Домінантний самець у горил очолює родину й може утримувати статус роками. Коли самець дорослішає, він зазвичай полишає групу, щоб сформувати власну територію, якщо молодий самець лишається, це часто син лідера та спадкоємець ієрархії.
Горили здебільшого територіальні, але території груп можуть перекриватися, конфлікти рідкісні й зазвичай обмежуються демонстрацією сили.
Самиці зазвичай покидають рідну групу в дорослому віці та переходять до іншої — це зменшує інбридинг.
Більшість груп стабільні, усі дорослі дбають про малят: носять, обіймають, граються. Все як у людей!
Комунікація горил дуже розвинута, описано близько 16 типів вокалізацій — від коротких гавків до риків і гуків.
Погрози суперникам виглядають так: силвербек ступає «на прямих ногах», б’є себе в груди, голосно ричить/гукає.
Ніс горили — як відбитки пальців, «носодруки» унікальні, завдяки чому вчені ідентифікують окремих горил.
Горили мають високий інтелект. У дикій природі зафіксовано використання знарядь — палиці для вимірювання глибини води, «драбини» з бамбука для малят, «столові прибори» з гілочок для безпечного поїдання жалких комах.
Окрім знарядь, у неволі також фіксують навчання символам, жестам, спроможність до гри та творчих дій, самофотографування в дзеркалі та малювання, яке деякі дослідники трактують як самопредставлення.
Koko — це знаменита західна рівнинна горила, яка опанувала понад 1 000 жестів і розуміла понад 2 000 англійських слів, вона малювала та зробила один із найраніших «селфі» тварини (1978).
Діан Фоссі — піонерка польових досліджень горил; як і Джейн Ґудолл у шимпанзе, вона давала імена тваринам, вивчала особистості й стала символом протидії браконьєрству. ²
Дієта горил здебільшого рослинна, вони їдять листя, пагони, стебла — до 85% раціону, горили ласують також личинками, равликами, мурахами, їдять коріння, кору, гниючу деревину (джерело натрію). Цікаво, бамбукові пагони у період рясності містять сполуки, що у великих кількостях можуть спричинити тимчасове «сп’яніння» в окремих тварин.
Рослинний раціон горили із високоволокнистою їжею вимагає багато часу на пережовування та ферментацію в кишківнику.
Дорослий самець може споживати десятки кілограмів рослинності на день (орієнтовно до 30 кг).
На ніч група влаштовує гнізда з листя на землі або в деревах, малята сплять із матір’ю — тепліше й безпечніше.
Поведінковий етикет у групі цікавий та широко представлений: взаємне грумінг-вилизування зміцнює зв’язки, заспокоює та зменшує паразитів.
Вагітність у горили триває приблизно 8,5 місяця (≈ 255–260 днів).
Чи моногамні горили? Ні. У горил типова полігінія: один домінантний самець-«силвербек» і кілька самиць у групі. Тривалі пари «самець–самиця» можливі, але не ексклюзивні, самиці можуть переходити між групами.
Малята горили народжуються з вагою ~1,8–2,3 кг, маля цілком залежне від матері.
0–3/4 місяці — мати носить на грудях, їсть лише молоко.
~4–6 міс. —пересадка на спину матері, починає пробувати тверду їжу, але продовжує смоктати.
~8–9 міс. — упевнено повзає/ходить, більше грається з однолітками.
1–2 роки — активна гра й соціалізація, мати — головна опікунка, але й інші члени групи інколи няньчать (алопарентинг).

Відлучення від грудного молока у горил відбувається зазвичай у 3–4 роки.

Інтервал між пологами у горил становить ~4–6 років (якщо попереднє дитинча вижило) через довгу материнську опіку.
Статеве дозрівання у горил:
– самиці ~8–10 років (перше дитинча часто у 10–11)
– самці ~12–15 років; «силвербек» формується після ~12 років.

Цикл розмноження у горил повільний, нащадків мало, саме це, разом із загрозами, робить відновлення популяцій крихким.
Малята горил швидко вчаться, спостерігаючи за дорослими: що їсти, як пересуватися, як спілкуватися й уникати небезпек.

Читайте також: Цікаві факти про орангутанів

Загрози для горил

втрата середовища й знищення лісів
браконьєрство й бушміт,
хвороби (у т. ч. людські)
петлі-сильця для іншої дичини, у які інколи потрапляють горили.

Статус охорони: усі чотири підвиди — під загрозою вимирання або критично загрожені.

Через зменшення лісів горили часом заходять на поля (банани, кукурудза), що провокує конфлікти з людьми. Екваторіальні ліси — домівка горил і водночас кліматичний буфер планети; їх збереження важливе і для людей.

Туризм може бути благом або загрозою: без правильних правил близький контакт підвищує ризики хвороб і стресу. Коли користь від туризму та збереження відчутна для громад, місцеві мешканці активніше підтримують охорону.

Що роблять для захисту горил?

Разом із партнерами природоохоронці просувають Gorilla Friendly™-туризм — стандарти, що мінімізують ризики для тварин і справедливо ділять вигоди з громадами.
Патрулі природоохоронних служб регулярно оглядають ареали, знімають петлі та відстежують нелегальну активність.
Переписи проводять кожні 5–10 років, щоб відстежувати чисельність і здоров’я популяцій.
На межах ареалу підтримують «зелені бар’єри» — наприклад, чайні плантації, які горилам не до смаку, тож вони рідше заходять на поля.
Існують також групи HuGo (Human–Gorilla Conflict Resolution): волонтери переспрямовують горил із посівів назад у ліс.
Етика спостережень за горилами — у польових дослідженнях суворо дотримуються дистанції та правил, щоб не нашкодити здоров’ю й поведінці груп.
Опіка над сиротами в заповідниках рятує поранених чи осиротілих тварин, але пріоритетом все-таки є збереження диких популяцій і лісів.

Горили потребують захисту, тому був створений Всесвітній день горили.

Горили — це лагідні велетні з багатим внутрішнім світом, чиє виживання залежить від захисту лісів, етичного туризму та співпраці з місцевими громадами.

Де живе горіла?

Горили живуть лише в екваторіальній Африці:
Ангола (Кабінда), Камерун, Центральноафриканська Республіка, Республіка Конго, Демократична Республіка Конго, Екваторіальна Гвінея, Габон, Нігерія, Рwanda, Уганда.

Якого розміру горила?

Самці (силвербеки): висота стоячи 1,6–1,8 м, вага 135–220 кг; розмах рук до 2,3–2,6 м.
Самиці: 1,4–1,5 м, 70–110 кг.
Новонароджені: ~1,8–2,3 кг.

Скільки років живуть горили?

У дикій природі: зазвичай 35–40 років (деякі доживають до 45+).
У неволі: часто 40–50+ років; рекорд — близько 60.

Що їсть горила?

Переважно рослинну їжу (листя, пагони, стебла, трави, кору, коріння, плоди; гнилу деревину як джерело натрію).
Невелика частка раціону — безхребетні (мурахи, терміти, равлики, личинки).

Хто вороги горил?

Головний природний хижак горили — леопард, він зрідка полює, переважно на дитинчат або відсталих особин.
Інші рідкі випадки — великі крокодили (біля води).
Внутрішньовидові ризики — сутички між самцями, має місце також інфантицид (вбивство дитинчат) після зміни домінантного самця.
Найбільша загроза взагалі — люди, браконьєрство (бушміт, петлі), вирубка й фрагментація лісів, хвороби від людей, конфлікти через врожаї.

Чи небезпечна горила для людини?

Зазвичай — ні. Горили уникають людей і вважаються «лагідними велетнями».
Коли може бути небезпечно? Якщо підійти надто близько, лякати, дивитися прямо в очі, робити різкі рухи, або коли самець захищає групу/дитинчат.
Ознаки попередження — биття в груди, ривки вперед, ричання/гуки, метання рослин.
Як поводитись при зустрічі? тримати дистанцію ≥7–10 м, не бігти, не кричати, не дивитися пильно в очі, спокійно відступати, опустити корпус/погляд, без спалахів, світла й їжі в руках.
Напади на людей дуже рідкісні, але горили набагато сильніші за людину, тож повага до дистанції та правил — обов’язкова.

Читайте також: Цікаві факти про мавп