6 міфів про те, що їдять тварини

Дитячі казки, мультфільми та іграшки формують наше уявлення про світ набагато сильніше, ніж академічні підручники. Ми звикли вважати, що знаємо про звички тварин усе: від звуків, які вони видають, до їхніх улюблених ласощів. Проте значна частина цих знань базується на застарілих стереотипах, які не мають нічого спільного з біологічною реальністю.

Розглянемо шість найпоширеніших міфів про раціон тварин, які можуть не лише вводити в оману, а й шкодити живій природі. ¹

1. Сир для мишей

Класичне зображення мишоловки із золотистим шматочком сиру — це радше художній прийом, ніж практична порада. Насправді миші віддадуть перевагу більшості продуктів на вашій кухні замість сиру. Досвідчені фахівці радять використовувати як приманку арахісову пасту: вона має привабливий запах і містить велику кількість вуглеводів, які необхідні гризунам.

У дикій природі сиру не існує, а запах продуктів бактеріального розпаду (чим, власне, є сирний аромат) може навіть відлякувати мишей. Популярність цього міфу, ймовірно, сягає корінням у Середньовіччя, коли сирні голови в коморах були більш доступними для гризунів, ніж зерно у щільних мішках. Згодом митці закріпили цей образ, малюючи мишей поруч із дірчастим швейцарським сиром, асоціюючи дірки в продукті з нірками гризунів.

2. Молоко для котів

Образ кота, що ласує блюдцем молока, є одним із найбільш стійких у культурі. Проте біологічна правда полягає в тому, що дорослі коти зазвичай мають непереносимість лактози. Хоча смак молока їм подобається, його споживання призводить до здуття живота, блювоти або діареї.

Здатність розщеплювати лактозу притаманна кошенятам під час вигодовування, але з віком вона втрачається. Навіть для кошенят коров’яче молоко не є ідеальним замінником материнського, оскільки воно містить занадто багато лактози та недостатню кількість жирів. Стереотип виник через фермерські господарства, де котів тримали для боротьби з гризунами та іноді пригощали свіжим молоком, яке прямо «з-під корови» містить більше вершків і легше засвоюється, ніж пастеризований магазинний продукт.

3. Арахіс для слонів

Попри циркові асоціації, арахіс не є природною їжею для слонів. У саванах і лісах ці гіганти харчуються травою, гілками та корою дерев. Горіхи містять занадто багато білка для їхнього організму — цікаво, що навіть шкаралупа арахісу більше відповідає їхнім дієтичним потребам, ніж саме ядро.

Цей міф народився в епоху мандрівних цирків, де арахіс був дешевим перекусом, який глядачі могли купувати для себе та кидати тваринам. Пізніше зоопарки підтримували цю традицію, щоб відповідати очікуванням відвідувачів. Хоча слони можуть любити арахісову пасту як рідкісні ласощі, їхній реальний добовий раціон становить близько 110 кілограмів рослинної маси.

4. Морква для кролів

Багз Банні вже 85 років хрумтить морквою на екранах, але для реального кролика така дієта була б нездоровою. Для цих тварин набагато кориснішою є листкова зелень.

Поява цього стереотипу — чиста випадковість попкультури. Образ Багза з морквою був пародією на сцену з фільму 1934 року «Це сталося якось вночі» (It Happened One Night), де герой Кларка Гейбла так само жував моркву, розмовляючи з набитим ротом. Глядачі 1940-х років легко впізнали відсилання, але з часом контекст забувся, а звичка залишилася в пам’яті як «природна» особливість кролів.

5. Хліб для качок

Традиція кидати хліб качкам у парку здається невинною та доброю справою. Насправді ж хліб не має жодної харчової цінності для птахів. Він просто створює ілюзію ситості, перешкоджаючи качкам шукати природну, багату на вітаміни їжу.

Екологи радять взагалі не годувати диких птахів. Вони чудово вміють добувати їжу самостійно, а штучне підгодовування лише сприяє забрудненню газонів і водойм продуктами їхньої життєдіяльності.

6. Піраньї людожери

Страх перед піраньями часто межує з фобією перед акулами, але він значною мірою перебільшений. Більшість видів піраньї є всеїдними або навіть виключно травоїдними. Навіть м’ясоїдні види зазвичай не становлять загрози для людини — місцеві жителі в Амазонії спокійно купаються в тих самих водах, де плавають ці риби.

Міф про кровожерливість піраній популяризував президент США Теодор Рузвельт після подорожі до Бразилії у 1913 році. У своїх нотатках він описав їх як «найлютіших риб у світі». Однак сцена, яку він спостерігав (зграя риб, що за лічені хвилини об’їдає тушу корови), була інсценованою. Місцеві гіди спеціально виловили м’ясоїдних піраній, тримали їх голодними в закритому резервуарі та кинули їм тушу хворої або вже мертвої тварини, щоб вразити високого гостя.

Читайте також: 10 поширених міфів про епоху Відродження