Юпітер був удвічі більшим: нове дослідження

27 Травня, 2025 2 хв читання

Юпітер — найбільша планета Сонячної системи, масивніша за всі інші планети разом узяті. Але нові дані свідчать: колись він був ще більшим. За підрахунками вчених з Каліфорнійського технологічного інституту (Caltech) та Університету Мічигану, в ранній період існування Юпітер мав радіус до 2,5 раза більший, ніж нині, і міг умістити понад 2000 Земель.

Ці результати опубліковані в журналі Nature Astronomy і відкривають нове бачення формування Юпітера та всієї Сонячної системи.

Це відкриття наближає нас до розуміння того, як виник не лише Юпітер, а й уся Сонячна система. Згідно з дослідженням, приблизно через 3,8 мільйона років після утворення перших твердих тіл у Сонячній системі Юпітер уже сформувався — як масивна газова куля, набагато більша, ніж нині.

Із часом планета поступово охолоджувалась і стискалась, досягнувши своїх сучасних розмірів.

Ключ до цієї гіпотези дослідники знайшли в двох невеликих супутниках Юпітера — Амальтеї та Фіві. Їхні орбіти мають аномалії, які не пояснюються нинішніми параметрами планети. Щоб дослідити це, команда відмовилась від традиційних моделей формування планет і натомість зосередилась на безпосередньо вимірюваних даних — зокрема орбітальній динаміці супутників і моменті імпульсу Юпітера.

В результаті було зроблено висновок: на етапі свого народження близько 4,5 мільярда років тому Юпітер мав у кілька разів більший радіус. Його магнітне поле, яке вже сьогодні у 20 000 разів сильніше за земне, тоді могло бути ще в 50 разів потужнішим.

Ці висновки узгоджуються з теорією акреції ядра, згідно з якою гігантські планети починаються як тверді ядра в холодних зовнішніх регіонах протопланетного диска. Набравши критичну масу, вони починають стрімко притягувати навколишні гази, формуючи гігантські атмосферні оболонки.

Дослідники вважають, що отримані ними оцінки — найточніші на сьогодні параметри розміру, швидкості обертання та магнітного поля первісного Юпітера. Ці дані створюють надійний фундамент для подальших моделей формування Сонячної системи.

Юпітер знову підтверджує свій статус «архітектора» Сонячної системи — не лише найбільшої планети, а й однієї з найвпливовіших у її історії.

Читайте також: Як дивитися на нічне небо без знань астрономії