Чи справді біорозкладний пластик

Глобальне виробництво пластику у 2022 році сягнуло 400 мільйонів метричних тонн, і, за прогнозами, ця цифра подвоїться до 2050 року. Тривожним є те, що менше ніж 10% цих відходів переробляється. У серпні 2025 року спроба країн-членів ООН домовитися про глобальну угоду щодо припинення пластикового забруднення знову зайшла в глухий кут через розбіжності між екологічними ініціативами та інтересами нафтовидобувних країн.

Зміст

Невидима загроза
Чи справді «біо» означає безпечно?
Перспективні технології
Ціна питання та екологічний слід
Проблема не в матеріалі, а в культурі споживання

Оскільки проблема не зникає, світ шукає альтернативи. Однією з найпопулярніших ідей є перехід на «натуральніші» матеріали. Проте нові наукові дані свідчать: проста заміна матеріалів може бути не такою безпечною, як нам здається. ¹

Невидима загроза

Ми звикли оцінювати проблему пластику візуально: річки, забиті сміттям, або забруднені пляжі. Але естетика — це найменша з проблем. Справжня небезпека прихована на мікроскопічному рівні.

У дослідженні, опублікованому в журналі Nature у липні 2025 року ², вчені ідентифікували 16 325 хімічних речовин, що містяться у пластику. З них понад 4 200 визнані «речовинами, що викликають занепокоєння» — вони токсичні, не розкладаються в природі або накопичуються в організмах. Лише 6% із цих речовин регулюються міжнародними угодами.

Сюзанна Брандер, доцентка Університету штату Орегон, наголошує: «Неможливо передбачити, скільки хімікатів міститься в конкретному пластиковому виробі. Не існує “безпечного” типу пластику; усі вони містять суміші, які є потенційно проблемними».

Коли пластик потрапляє у довкілля, він розпадається на мікропластик (менше 5 мм) та нанопластик (менше 1 мікрометра). Останній викликає особливе занепокоєння. Дослідники виявили, що у верхньому шарі Північної Атлантики міститься близько 27 мільйонів метричних тонн нанопластику.

Через свої мікроскопічні розміри нанопластик поводиться інакше: він не плаває на поверхні, а повільно опускається у глибини океану. Більше того, ці частинки здатні долати клітинні бар’єри в легенях та кишечнику людини, впливаючи на біологічні системи на молекулярному рівні. Доведено, що це може призводити до старіння клітин, зміни експресії генів та запальних процесів. ³ ⁴

Чи справді «біо» означає безпечно?

Популярним рішенням вважається створення біорозкладних матеріалів, які мікроорганізми (бактерії чи гриби) можуть перетворити на воду, вуглекислий газ та біомасу. Проте реальність складніша.

Автори листа, опублікованого в журналі Science у червні 2025 року ⁵, застерігають: більшість сучасних «біорозкладних» пластиків насправді є композитами. Вони поєднують натуральні волокна з матеріалами на нафтохімічній основі. При розкладанні такі матеріали виділяють токсичні речовини, такі як терефталева кислота та бісфенол А (BPA), які відомі своїм руйнівним впливом на репродуктивну та імунну системи.

Крім того, термін «компостований» часто означає, що матеріал розкладається лише за специфічних промислових умов (висока температура, певна вологість), а не просто неба чи в океані.

Перспективні технології

Попри скепсис, наука рухається вперед. Вчені з Океанографічного інституту Вудс-Хол (WHOI) досліджували ацетат целюлози (CDA) — біопластик, виготовлений з деревної целюлози. Цей матеріал вже використовується в споживчих товарах.

В експерименті, що імітував умови прибережного океану, дослідники виявили цікаву закономірність: спінений CDA розкладається значно швидше за твердий.

Коллін Ворд, морський хімік з WHOI, пояснює це так: «Спінювання матеріалу створює більше поверхонь, до яких можуть прикріплюватися мікроби, що прискорює деградацію». Мікроби буквально з’їдають матеріал, перетворюючи його на безпечні побічні продукти. Це важливо, оскільки близько 15% усього пластикового сміття на пляжах — це саме пінопластові контейнери для їжі.

Ціна питання та екологічний слід

Навіть якщо ми знайдемо ідеальний матеріал, залишаються питання ресурсів та вартості:

Землекористування. Біопластики, такі як полімолочна кислота (PLA), виготовляються з кукурудзи або цукрової тростини. Хоча вони займають лише 1% ринку пластику, для їх виробництва вже потрібно близько 800 000 гектарів орних земель. Це створює тиск на сільське господарство та може сприяти вирубці лісів.
Вартість. Виробництво CDA та інших альтернатив дорожче за звичайний пластик. Споживачі та бізнес мають вирішити, чи готові вони платити більше за чистіше довкілля.
Енергоємність. Виробництво біопластиків часто вимагає значних енерговитрат та використання викопного палива, що також залишає вуглецевий слід.

Економісти стверджують, що інвестиції в нові матеріали можуть окупитися. За оцінками, заміна пакування, що забруднює океан, може повернути в глобальну економіку від 80 до 120 мільярдів доларів завдяки збереженню екосистем.

Проблема не в матеріалі, а в культурі споживання

Будь-який альтернативний пластик має один фундаментальний недолік: він підтримує культуру одноразового використання. Сюзанна Брандер ставить риторичне запитання: «Чи справді нам потрібно виробляти щось, що використовується 12 хвилин (середній час життя пластикового пакета), а потім викидається?».

Головна рекомендація Національних академій наук США та мета запропонованого договору ООН залишаються незмінними: скорочення виробництва пластику. Найефективнішим кроком є відмова від непотрібного одноразового пластику і використання полімерів лише там, де це життєво необхідно, наприклад, у медицині.

Технології на кшталт спіненого CDA дають надію на менш шкідливі матеріали, але, як зазначають експерти, «швидкого рішення, яке дозволить нам зберегти нинішній спосіб життя без наслідків, не існує».

Читайте також: Мікропластик може бути небезпечнішим, ніж нам здавалося